Багато книг я прочитав про рибну ловлю, багато різної літератури перегорнув, безліч різних матеріалів переглянув на просторах інтернету і прийшов до одного висновку, що мало, дуже мало існує заміток про дідівських методах лову харіуса. Розповім, що знаю сам, грунтуючись на розповіді літніх рибалок в народі харіусятніков. У дитинстві тоді ще при радянському союзі в 80 роки, коли вибір рибальських снастей ні настільки різноманітний, і дістати потрібні снасті в деяких тайгових селищах було не так просто, любив я ходити на струмок, званий лялінскім. Струмок той з холодною, студеною водою в ширину, не перевищує двох метрів і ближче до гирла переважає глибокими до метра ямами, де окрім харіуса ніякої іншої риби більше не водиться. Метод його лову був досить простий, вирубувався прут довгою метра півтора, замість волосіні прив'язувалася капронова тонка нитка, гачок практично будь в розумних межах його величина не поплавця не вантажило, не було потрібно. Наживкою могло бути будь комаха, але кращої вважався, звичайно ж, дощовий черв'як, так як харіус брав на нього вельми охоче. Моментом підсікання служило візуальне спостереження в зв'язку з тим, що дно струмка проглядається досить добре, і можна було прекрасно спостерігати за поведінкою риб. В давнину за розповідями старих замість волосіні застосовували плетені кінські волосся гачки сталеві, ковані або саморобні з підручних матеріалів, наприклад, кістки тварин або деревина певних порід, оброблена спеціальним способом. Спосіб цей був секретом і передавався з покоління в покоління. Так само застосовувався метод загороди харіуса в саморобні дрібні заплави пастки, а робилося це ось як. Деякі рибалки знають, що тайгові не широкий річки чергуються перекатами ( бистринами ) потім слідують, яма плесо і потім все повторюється. На початку процесу вибирався підходящу ділянку від перекату до перекату з найбільшою концентрацією риби. Перед наступним перекатом створювалося штучне загородження у вигляді переплетення лозин, гілок різних чагарників, таких як верба, тальник, черемха, гілки ялиці і закріплювалося на кілках. Потім трохи вище за течією від загородження на береговій зоні, викопують штучна неглибока заплаву, що має вхід і менший за розміром вихід, з так званими Воротін, які при закриванні перекривали шлях рибі до виходу в річку. Далі у великих казанах виварювали відвари з різних трав, що мають різкий специфічний запах і смак, наприклад ( багно болотний ) або ( полин гіркий ) заварювали віники з пижма, загалом, рецепт відварів завжди вдосконалювався. У підсумку вся ця маса підпала в річку з верхнього перекату змінюючи склад води, яка не переносився лососевими породами риб і змушував заходити в майже не проточну заводь з більш чистою водою, що було для неї пасткою. Після чого вода у заплаві сильно мутілась рибалками, і харіус мало не сам вистрибував на берег. Улови при такому методі були вельми пристойні і надовго забезпечували свіжою рибою поселення промисловиків..